Як допомогти дітям регулювати свої емоції?
Регулювання емоцій - це здатність людини забезпечувати належний контроль над своїми емоційними реакціями. Така навичка не дається з народження, а потребує навчання і формується послідовно з розвитком дитини. На перших етапах формування головну ролm відіграє оточення, зокрема, батьки. Вони є тими надійними провідниками, які допомагають зрозуміти та прожити ту чи іншу емоцію: збудження, агресію, гнів, розпач, розчарування, тривогу тощо. Саме негативні емоції найпотужніші та, зазвичай, складніше переживаються. У дітей дошкільного віку система регуляції емоцій поступово формується і з часом краще розвивається, проте, втручання батьків ще має високий вплив. Агресія і гнів - це нормальний прояв емоцій. Якщо дитина нападає, говорить грубі та образливі слова, бунтує чи б’ється, це зовсім не говорить про те, що вона зла, невдячна чи невихована. Проте дає сигнал, що саме в цей момент вона потребує максимального захисту, вона вразлива. Емоція заполонила настільки, що дитина не може діяти інакше, аніж таким чином.
Які причини прояву агресії та небажаної поведінки:
1. Порушення особистих кордонів;
2. Сильне бажання отримати бажане;
3. Необхідність привернути вашу увагу;
4. Потреба в терміновій допомозі;
5. Стрес, перезбудження чи перевантаження нервової системи;
6. Нездатність виразити свій стан чи потребу словами.
Що з цим робити та як діяти:
1. Пам’ятайте, що нервова система та мозок дитини ще достатньо незрілі;
2. Не приймайте образи дитини на свій рахунок;
3. Не ображайтеся;
4. Зберігайте спокій;
5. Перечекайте пік емоцій, будьте поруч на безпечній відстані;
6. Зачекайте, поки емоція піде на спад, покажіть дитині, що ви поруч, як її підтримуєте та розумієте;
7. Навчайте дитину екологічно виражати свою агресію, коли дитина в стані спокою. Тобто:
1. Висловлювати словами свій стан;
2. Показати альтернативні дії, як саме допомогти своєму тілу висловити свою агресію (бій подушками, пом’яти папір, подихати);
3. Говорити «ні» замість того, щоб терпіти. Емоції мають здатність накопичуватися і проявлятися у найнеочікуваніший момент;
4. Говорити про свої потреби. Важливо підвищувати свою емоційну грамотність і передавати цей досвід дітям лише через власний приклад. Пам’ятаємо, що діти не завжди нас чують, але бачать наші вчинки.
Будьте уважними, помічайте, коли дитина в стані збудження, що саме приводить до емоційного спалаху.
1. Забезпечте стабільність і послідовність дій та ситуацій;
2. Приймайте емоції вашої дитини з розумінням та співчуття;
3. Говоріть про власні почуття, свій стан, будьте відкритими;
4. Відстежуйте емоційні прояви та ситуації, використовуйте їх як приклад для вирішення проблем. Завжди є причина і наслідок. Наслідку можна уникнути, якщо зрозуміти причину і вчасно її опрацювати. Але пам’ятаємо, що ми не уникаємо саме емоцій дитини, сенс в тому, щоб навчити їх проживати.
Часто батьки перебувають в стані виснаження, коли не вистачає ресурсу на подолання стресових ситуацій, і вони здаються: «Добре, дивись мультики скільки завгодно, лиш не кричи». Такі ситуації найнебезпечніші, адже дитина розуміє, що варто мені трішки голосніше пошуміти і мама здасться. Тут краще зробити крок назад, дати собі паузу та заспокоїтися, видихнути і відстояти керівну позицію.
Батьками не народжуються, ними стають. Для дітей ми не друзі, а надійні провідники, і вчимося ми кожен день, працюємо над собою. Діти гнучкі й можуть підлаштуватися під будь-яке середовище. Тому завжди варто починати саме з середовища. Дивимось на дитину, як на особистість, з дбайливим ставленням до її бажань та потреб, з повагою та визнанням її особистих кордонів. Хваліть при нагоді, обіймайте, регочіть, танцюйте, помічайте прекрасне. Адже для будь якої людини, чи то дорослої, чи то маленької, важливі:
1. Безпека, стабільність, безумовна любов та прийняття;
2. Автономія, компетентність та відчуття ідентичності;
3. Реалістичні межі і самоконтроль ( розвиток самодисципліни, здорового сумління);
4. Свобода висловлювати потреби та емоції.