ЩО РУЙНУЄ МОТИВАЦІЮ ДИТИНИ?
«Як мотивувати дітей?» – це питання постає все частіше. А відповідь зовсім поруч. Достатньо щирого заохочення й підтримки, щоби змогла прокинутись їхня власна, внутрішня мотивація. І тримайтесь подалі від будь-яких дій, які цю внутрішню мотивацію підштовхують там, де це зовсім недоречно. Дітям властиві великий інтерес до світу й допитливість. Їхня мотивація на навчання, прийняття викликів, отримання знань і навичок саме й випливає із цієї живої цікавості.
Схвалення, прийняття, свобода, повага підтримують і розвивають мотивацію. Проблема в тому, що те, що руйнує мотивацію, часто сприймається нами як те, що її зміцнює. Давайте розглянемо найбільші руйнівники мотивації, щоб не сплутати їх з підтримкою або стимулом, заохоченням, навіть якщо вони, на перший погляд, здаються ефективними.
Руйнівники мотивації
Нагороди. Так, нагороди – це руйнівники внутрішньої мотивації. «Якщо ти зробиш ці завдання з математики, то отримаєш 20 гривень на кишенькові витрати». Така стратегія призводить до того, що дитина починає діяти тільки або в першу чергу заради нагороди. Це як робота виключно заради грошей. Не плутайте однак нагороду з визнанням. Повага й захоплення зусиллями, яких дитина докладає для виконання завдання, найбільш доцільні.
Покарання. Вони демотивують так само, як і нагороди, сприяють тому, що дитина починає діяти в основному так, щоб уникнути покарання, а її внутрішня мотивація зникає. Але не плутайте покарання з наслідками. Іноді їх важко відрізнити, однак між ними є суттєва різниця. Наслідок – це прямий результат дії (або її відсутності). «Якщо не зробиш домашню роботу, то не отримаєш морозиво» – це покарання. «Якщо не зробиш домашню роботу, то підеш у школу непідготовленим» – це наслідок.
Погрози й шантаж – працюють так само, як і покарання: викликають страх, який займає місце мотивації. Викликане почуття провини ми часто плутаємо з почуттям відповідальності. Почуття провини демотивує, бо з ним нічого не можна зробити, це емоційне покарання. Відповідальність – це інструмент для роботи, для подальших дій з усвідомленням наслідків. Відсутність сенсу й мети. Діти, як і дорослі, не люблять робити те, у чому не бачать сенсу. Вимушеність таких дій (наприклад, переписування даних з однієї комп'ютерної програми в іншу) породжує в нас глибоке почуття втрати часу, провокуючи появу гніву й розчарування. Діти із задоволенням докладають зусиль для виконання завдання, якщо знають, що є його метою. Роль дорослого в тому й полягає, щоб розкрити значення поставленого завдання. При цьому «учи англійську, тому що без неї ти не знайдеш жодної роботи» для дитини не має ні сенсу, ні значення, тому що вона не може охопити своєю дитячою свідомістю таку далеку за часом перспективу. «Учи англійську мову, щоб ти міг прочитати інструкцію до нової комп'ютерної гри, яку прислала тітка з Лондона» - це й мета, й сенс, і відповідає розумінню юного створіння.
Незрозуміле завдання. Як я можу зробити щось, якщо не знаю, що мені робити? Розуміння сенсу завдання є основним кроком до його виконання, і саме ми, дорослі, повинні про це подбати. Нечесна поведінка у ставленні до дитини. Наприклад, застосування подвійних стандартів – доросла людина має право бути втомленою, провести поганий день або просто іноді розслабитись, у той час як від дитини завжди чекають хорошого фізичного та психоемоційного стану й повної безвідмовності. Нечесним по відношенню до дитини також буде порушення даного їй слова.
Тиск. Має багато «облич», і кожне з них працює демотивуюче. Поспіх, примус, погрози, шантаж, конкуренція... Покарання та нагороди також є свого роду тиском. Руйнування почуття власної гідності. Наприклад, порівняння з іншими, висміювання, ігнорування проблем та інтересів дитини, а також негативна оцінка її як людини. «Ти ледачий», «Сергій робить це краще» та інші оціночні судження такого типу відбивають бажання докладати зусиль й віру в те, що можна впоратися з поставленим завданням. Так само руйнівно діє протиставлення з позиції піднесення світу дорослих над світом дитини, показуючи, що справи дорослих важливі, а справи дитини ні, ігнорування й нехтування тим, що важливо для маленької людини.
Виручка й поблажки. Це завуальовані руйнівники почуття власної гідності. Такі дії, з одного боку, дають послаблення, можливість полінуватися, знімають з дитини будь-яку відповідальність, а з іншого – є прихованим невербальних посилом: «Ти не впораєшся, ти поганий, я набагато краще, ніж ти». Страх невдачі та зневіра у власних силах – це сильні гальмівники, що тримають нас на місці й не дозволяють рухатись уперед.
Відсутність розуміння та емпатії (усвідомленого співпереживання). Діти, як і дорослі, мають свої слабкості та обмеження. Їхні небажання й неприязнь до якоїсь дії часто приймаються за лінощі чи зневажання, тим часом вони можуть бути наслідком, наприклад, поганого самопочуття, хвороби або стресу. Короткий вказівник Як уникнути в повсякденному житті всіх цих небезпечних рифів? Варто знати про їх існування й кожну нашу дію стосовно дитини ретельно звіряти з описаним вище. А чи можна простіше? Можна. Основою всього є емпатія! Треба уникати такої поведінки у відношенні до дітей, яку ми самі не хотіли б відчути на собі. «Не робіть дитині того, що неприємно вам». А якщо вже зірвались і припустились помилки, просто вибачтесь і поговоріть з дитиною відверто. Своє почуття провини замініть відповідальністю.